Ось уже кілька вечорів підряд мені співають на ніч колискові.

Співає Євдокія, а потім її молодший брат Олекса бере слухавку і чесно намагається розказати мені якогось вірша, шо він пригадує за день. Він ше трохи боїться мене (бо ж ніколи в житті і не бачив) та й не знає докладно, як то -справлятись з мобільним телефоном, але Євдокія йому сумлінно підказує. У нас з нею на двох є лише три скарби - звучання наших голосів, технічні засоби зв'язку та радість спілкування. Не знаю, чи вистачить нас надовго, але навіть якщо ні, ритуал, що ми маємо цими днями, буде в моїй пам'яті  усе життя.  

Бо, здається, немає кращого способу навчитись відчувати, шо ж то є - скарби нашого світу.