обожнюю деякі прояви прогресу. наприклад, мені щодня приходить внутрішня розсилка про людей, яких я ніколи в житті не побачу. одна міжнародна організація щиро вважає нас своїм представництвом в Україні. я майже не відчуваю її присутності в своєму житті, але іноді бувають приємні несподіванки. сьогодні прислали листа про те, що в когось народилась перша дитина. Дівчинка. Кальпана. вона  мені ніхто і я не знаю її батьків. але новина про нове життя прекрасна, чи не так?

продовження

4. Якщо ви -чоловік жінки, яка народила мертвонароджену дитину, яку вам не показали, не варто думати, що це відповідає дійсності. Читать дальше...

Віднедавна я -  в робочій групі, що досліджує історії дітей в наших інтернатних закладах. Очікуваний результат - дізнатись, якими є сьогодні діти, що живуть у великих будинках, де немає потаємних місць для тебе, а дорослі щороку мусять відшукувати в своєму серці все нові і нові незаповнені куточки для новачків... Отже, висновки після вивчення справі дітей або застереження для батьків, що живуть у місті Києві.

Читать дальше...

..деякі роботи учасників конкурсу "Сирітство -це відчай, родина- це надія на життя!" ...

Є досить толкові. Не може не радувати те, Читать дальше...

Открыть больше изображений

17 квітня 2008 року у місті Донецьку під головуванням Президента України В.А.Ющенка відбудеться Всеукраїнська нарада "З любов'ю та турботою до дітей".

Читать дальше...

такі інтимні речі ховаю під суворий кат)

 Читать дальше...

Боже благослови людей, які вигадали мобільний телефон. Бо якби не та зручна коробочка, кілька дітей прожили б вчорашній вечір та ніч не так спокійно. Уявіть: я  на балконі "сталінки" в центрі столиці підспівую дівчинці, що  виводить колядки біля напіврозваленої хати у гірському чи то селищі, чи то містечку. Ми співали і говорили, доки вона не заспокоїлась. А потім я нарешті мала розмову з настоятелькою, з якою ми спланували, як найкраще зробити для тих дітей (бо дорослі члени родини категорично проти того, щоб діти залишали дім).  

.... А сьогодні та дівчинка з молодшим братом нарешті приїхали до монастиря....

Дякую всім, хто мене вчора підтримав. Незалежно від того, подумки чи  "вживу"

Мені дуже-дуже страшно.... Останні дві години мені подзвонила 15річна дівчинка, яка живе в іншому регіоні. На гроші, які я залишила сестрам-службеницям для дівчини, вони купили мобільний телефон, щоб я мала змогу час від часу її підтримувати. 

Ця дитина  зателефонувала сказати, що їй дуже потрібні гроші  Вона сьогодні стала свідком бійки між батьком та старшим братом. Їй теж було дуже страшно, і вона хотіла поїхати в сусіднє містечко до сестер, що її підтримують. Сусіди відмовились позичити їй три гривні на маршрутку до монастиря. Я вмовила її піти до церкви, а потім до помешкання місцевого священика, але і там ніхто не звернув уваги на історію, яка з нею сталась. Священик дав їй трохи грошей, та вона вирішила купити за них підгузники для наймолодшої сестри.

Зараз вона в своїй хаті з трьома малими дітьми, в сусідній хаті лежить її батько, в якого вже більше чотирьох год, як іде кров з носу.  Вона відмовляється казати мені свою адресу, щоб я могла викликати для неї "швидку", бо боїться, що батько за це її поб'є (такі випадки вже були раніше). Вона погодилась піти до нього і надати першу медичну допомогу, як порекомендував один мій знайомий лікар. До сестер я не можу дозвонитись. Мені страшно, я відчуваю свою безпорадність...Все, що залишається, чекати, доки передзвонить настоятелька... Господи, захисти Євдокію та її братів і сестер і  дай мені сили протриматись ці пару годин.

З підслуханого на вулиці:

Якась мамця в шикарних окулярах та довгополій шубці сьогодні вчила життя малого хлопця солідного дворічного віку:

- А вот Настенька мне обязательно про всех своих подружек рассказывает. Родителям все-все нужно рассказывать.

Упомянутая Настенька з нещасним виглядом стояла поряд... Мені стало її відверто шкода, як уявила наступні надцять років її життя....

вчора після обговорення з Анатоль Ічем я нахабно змінила наші плани, Читать дальше...

на днях в рідній райдержадміністрації народ дві години сперечався про такі глобальні речі:

а. є діти, яким об'єктивно зараз в районі ніхто допомогти не може. наприклад, діти, які живуть з психічно хворими або алкогольно залежними батьками, або діти, над якими чинять насильство. що робити, якщо їм допомогти не можливо?

б. є діти, яким допомога не потрібна, але закон зобов'язує державні організації ту допомогу надавати. питання те саме, але в іншій варіації: що робити, якщо потреби в сторонній підтримці у такої цільової групи немає, але фахівці змушені витрачати на це час, сили, інші ресурси... 

ні до чого конкретного не договорились. в принципі є дві раціональні ідеї, які допоможуть виправити ситуацію (але не зараз, а десь через рік). з іншого боку дітям від того не легше. ОТАКЕ((.

 п.с. списочок з дітьми, які в найбільш складних ситуаціях, я про всяк випадок сп..зділа, прихопила із собою.

які допоможуть залучити кошти для занять мистецтвом в школі соціальної реабілітації (300 гривень на місяць)

Товариші, допоможіть вирішити таку дилему.

Є дівчинка дванадцяти років, з якою ми давно в теплих та дружніх стосунках. Дівчинка вже років шість доглядає за паралізованою матір'ю. Я прихожу до них доволі часто і провожу спільно час з дитиною та її мамою.

Є моя знайома, яка має змогу відвідувати цю родину лише раз або два на рік. Ми думали спільно вкласти гроші в новорічний подарунок для цієї дитини. Я пропоную подарувати їй цифровий фотоапарат, бо знаю, що дівчинка буде від такого в захваті. При цьому я воліла б, що б це була дешева модель, не дороже 350-400 гривень.  Таку, щоб не було шкода, якщо щось станеться, та й грошей на половину більшої у мене не вистачить. Крім того, я вважаю, що іноді не варто дарувати надмірно дорогі подарунки для дітей з бідних родин. Інакше діти пізніше можуть бути розчаровані, якщо їм захочеться якоїсь забаганки, а родина не зможе купити. 

Моя ж знайома, посилаючись на приклад своєї доньки, якій вона подарувала якісний фотоапарат, говорить, що техніку треба купувати або хорошу, або взагалі ніяку.

Як думаєте ви?

продовження

4. Якщо ви -чоловік жінки, яка народила мертвонароджену дитину, яку вам не показали, не варто думати, що це відповідає дійсності. Читать дальше...

Не встигла я відійти від шоку, що назву мої професії пам'ятає хтось не з соціальної сфери або рідних (і при цьому правильно її вживає:))), як чудо сталося знову! Дядько в райадміністрації сказав чарівні слова "соцзамовлення", розуміючи! шо! це! таке!...

Мало того, він пообіцяв нам дати приміщення вже скоро, залучити до роботи профільної райради і ще купу всього. Передостаннє, правда, викликає підозру: знаємо ми оці ваші численні комісії та коордради, чули, бували. Як раз в дусі радянської соціальної педагогіки. Треба ще буде накупити собі валер'янки, бо блізкоє знакомство зі службою у справах дітей (яка входить в кожну таку комісію або раду) чрєвато для моєї слабкої нервової системи  незворотніми наслідками.

Не ясно, де буде приміщення: я заїкнулась про шикарний центр, звідки два роки тому міськадміністрація вигнала недержавний притулок для дітей (умови там справді супер: ремонтик за грошенята австрійських спонсорів, меблі теж нічогенькі), натомість нам запропонували напівзатоплений дитячий клуб, де треба відремонтувати каналізацію:))).  У будь-якому випадку починаю потроху приглядатись до шкіряних крісел і столів з червоного дерева для свого майбутнього дирехторського кабінетику.