Не встигла я відійти від шоку, що назву мої професії пам'ятає хтось не з соціальної сфери або рідних (і при цьому правильно її вживає:))), як чудо сталося знову! Дядько в райадміністрації сказав чарівні слова "соцзамовлення", розуміючи! шо! це! таке!...

Мало того, він пообіцяв нам дати приміщення вже скоро, залучити до роботи профільної райради і ще купу всього. Передостаннє, правда, викликає підозру: знаємо ми оці ваші численні комісії та коордради, чули, бували. Як раз в дусі радянської соціальної педагогіки. Треба ще буде накупити собі валер'янки, бо блізкоє знакомство зі службою у справах дітей (яка входить в кожну таку комісію або раду) чрєвато для моєї слабкої нервової системи  незворотніми наслідками.

Не ясно, де буде приміщення: я заїкнулась про шикарний центр, звідки два роки тому міськадміністрація вигнала недержавний притулок для дітей (умови там справді супер: ремонтик за грошенята австрійських спонсорів, меблі теж нічогенькі), натомість нам запропонували напівзатоплений дитячий клуб, де треба відремонтувати каналізацію:))).  У будь-якому випадку починаю потроху приглядатись до шкіряних крісел і столів з червоного дерева для свого майбутнього дирехторського кабінетику.